Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2014 року Справа № 910/15086/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: Полянського А.Г.

суддів: Бакуліної С.В., Мачульського Г.М.,

розглянувши

касаційну скаргу Київської прокуратури з нагляду за додержанням законів

у воєнній сфері Центрального регіону України

на постанову Київського апеляційного господарського суду

від 25.02.2014 року

у справі № 910/15086/13 Господарського суду міста Києва

за позовом приватного акціонерного товариства "Український

інститут із проектування і розвитку інформаційно-

комунікаційної інфраструктури "Дніпрозв'язок"

до 1. товариства з обмеженою відповідальністю

"МК-Партнер"

2. фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

за участю Київської прокуратури з нагляду за додержанням законів

у воєнній сфері Центрального регіону України

про визнання недійсним договору

за участю представників сторін:

позивача - Серебряков М.М. дов. від 02.09.2013 р., відповідача - 1- не з'явились,

відповідача - 2- ОСОБА_1, прокуратури - Пантюхов О.В. посв. № 011863

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.12.2013 р. (судді - Бондарчук В.В., Бойко Р.В., Босий В.П.) відмовлено у позові.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.02.2014 р. (судді - Буравльов С.І., Андрієнко В.В., Шапран В.В.) рішення Господарського суду господарського суду міста Києва від 12.12.2013 р. залишено без змін.

Не погоджуючиcь з постановою апеляційного господарського суду, Київський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Центрального регіону України звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, мотивуючи скаргу доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову апеляційного господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, що 03.04.2009 р. між Відкритим акціонерним товариством "Український інститут по проектуванню засобів та споруд зв'язку "Діпрозв'язок" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "МК-Партнер" (виконавець) було укладено договір підряду № 858.

На підставі наказу Адміністрації державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України № 465 від 23.08.2012 р. назву Відкритого акціонерного товариства "Український інститут по проектуванню засобів та споруд зв'язку "Діпрозв'язок" було змінено на Приватне акціонерне товариство "Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури "Діпрозв'язок".

Умовами договору передбачено, що замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання виконати ремонтні роботи на 1-му поверсі за адресою: м. Київ, вул. Солом'янська, 3, а замовник зобов'язується прийняти цю роботу та оплатити її на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до акту приймання виконаних підрядних робіт за травень 2010 року відповідачем-1 було виконано підрядні роботи на загальну суму 242 792,40 грн. Вказаний акт був підписаний обома сторонами без зауважень та скріплений їх печатками.

Згідно з п. 3.1 вказаного договору за виконану роботу згідно з цим договором замовник перераховує виконавцю у відповідності з протоколом про договірну динамічну ціну, вартість робіт, яка складає 56 452,80 грн.

Пунктом 9.6 договору підряду передбачено, що жодна із сторін не має права передавати свої права за цим договором третій особі без письмової згоди другої сторони.

17.08.2012 р. між ТОВ "МК-Партнер" (первісний кредитор) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (новий кредитор) було укладено договір № 1-0817/1 відступлення права вимоги (цесії) (договір відступлення права вимоги).

Відповідно до п. 1.1 вказаного договору первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає всі права вимоги на умовах, які існують на момент укладення цього договору, за договором підряду № 858 від 03.04.2009 р., укладеним між ВАТ "Український інститут по проектуванню засобів та споруд зв'язку "Діпрозв'язок" та ТОВ "МК-Партнер".

Згідно з п. 1.2 договору відступлення права вимоги, на момент укладення цього договору відступлення права вимоги, заборгованість боржника - ВАТ "Український інститут по проектуванню засобів та споруд зв'язку "Діпрозв'язок" перед первісним кредитором складає суму грошових коштів у розмірі 242 792,40 грн.

ТОВ "МК-Партнер" 20.08.2012 р. звернулось з Листом № 2-0820 до ВАТ "Український інститут по проектуванню засобів та споруд зв'язку "Діпрозв'язок" з проханням надати згоду на заміну кредитора в зобов'язанні з ТОВ "МК-Партнер" на ФОП ОСОБА_1 при укладенні договору відступлення права вимоги № 1-0817/1 від 17.08.2012 р.

22.08.2012 р. позивач направив на адресу відповідача-1 Лист № 08/2012, яким повідомив, що не заперечує проти заміни сторони (кредитора) у зобов'язанні шляхом укладення договору відступлення права вимоги № 1-0817/1 від 17.08.2012 р. між ТОВ "МК-Партнер" та ФОП ОСОБА_1 та подальшою передачею права вимоги за договором підряду № 858 від 03.04.2009 р.

Позивач вважає, що договір № 1-0817/1 відступлення права вимоги (цесії) від 17.08.2012 р. є недійсним, оскільки в порушення п. 9.6 договору підряду відповідачем-1 не було отримано згоди позивача на укладення такого договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з п. 9.6 договору підряду жодна із сторін не має права передавати свої права за цим договором третій особі без письмової згоди другої сторони.

Судами встановлено, що Листом № 08/2012 від 22.08.2012 р., за підписом голови правління ВАТ "Діпрозв'язок" Ісаєва І.О., було надано згоду відповідачеві-1 на заміну сторони (кредитора) у зобов'язанні шляхом укладення спірного договору. Вказаний Лист було скріплено печаткою підприємства.

Скаржник вважає, що позивач своєї згоди на укладення договору відступлення права вимоги не надавав, а лист № 08/2012 від 22.08.2012 р. головою правління підприємства Ісаєвим І.О. не підписувався, а підпис, проставлений навпроти його ініціалів у зазначеному Листі є факсимільний та особисто ним не ставився.

Однак встановлено, що на момент складення Листа № 08/2012 від 22.08.2012 р. ВАТ "Діпрозв'язок" Головою правління останнього був Ісаєв І.О.

Згідно з ч. 1 ст. 161 ЦК України виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, визначений статутом. Виконавчий орган вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів і наглядової ради товариства.

Судом вірно визначено, що саме правління ВАТ "Український інститут по проектуванню засобів та споруд зв'язку "Діпрозв'язок" в особі голови Ісаєва І.О. здійснювало керівництво діяльністю позивача, тому було відповідальне за надсилання Листа № 08/2012 від 22.08.2012 р. та проставлення печатки підприємства.

Згідно з ч. 3 ст. 207 ЦК України використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-числового підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Позивачем не було надано суду доказів щодо встановлення заборони на підприємстві на використання факсимільного підпису для внутрішніх документів.

Крім того, апеляційним господарський судом правомірно було відхилено посилання позивача на положення Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" відносно регулювання питання можливих випадків використання факсимільного підпису, оскільки цей Закон визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, тобто первинних документів, в той час як Лист позивача не являється первинним документом.

Також не надано доказів притягнення до відповідальності будь-яких осіб за підроблення підпису Голови правління позивача Ісаєва І.О. чи печатки підприємства позивача.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком судів про те, що вимога позивача про визнання недійсним договору відступлення права вимоги (цесії) № 1-0817/1 від 17.08.2012 р. є необґрунтованою та безпідставною.

Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів вважає, що суд в порядку ст. ст. 43, 47, 43, 99, 101 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував відносини сторін та дійшов обґрунтованих висновків.

Висновки суду апеляційної інстанції відповідають встановленим обставинам справи, доводи касаційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення у справі не вбачається.

В судовому засіданні оголошена вступна та резолютивна частини постанови.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, п. 1 ст. 1119, 11111 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Київської прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Центрального регіону України залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.02.2014 у справі № 910/15086/13 Господарського суду міста Києва залишити без змін.

Головуючий суддя Полянський А.Г.

Судді Бакуліна С.В.

Мачульський Г.М